Лип
09
2011

Баболюби

Баболюби«Свинячу голову до хріну…» У звичаї козацькому щодо їжі, як відомо. Були свої правила. Так, рибу варену кухарі подавали на стяблі – плетеному з лози блюді. Про те з чим і як їли козаки в певній мірі дає уяву цей запорізький вислів: « Свинячу голову до хріну та локшину на переміну».

«Блошицями» Не шанували козаки звичайних мисок. Тому страви з них не їли, а більш любили дерев’яні коритця, бо миски «блошицями воняють».

«Баболюби» Це ті жонаті козаки-сидні, гніздюки-зимівчаки. Їх холості запорожці ще дражнили «баболюби» за те, що вони жили по хуторах і селах з жінками. Але за січовим законом і у баболюбів існував обов’язок: у скрутний для Січі час – вирушати у військо на допомогу січовикам. Сповіщали з Січі про їх необхідність бути там особливим пострілом. Або розсилали гінців скликати їх у Великому Лузі, на річкових островах, по степових байраках. В інші часи для баболюбів найважливішим обов’язком ставало годувати січове товариство.

«Обчиська люлька» У козаків шабля й люлька-носогрійка були на першому місці. Ті, хто палив тютюн, дуже кохалися своїми люльками. А у кожному козацькому курені була осоьиста люлька, якою мешканці дуже дорожили. Великих розмірів, щедро вицяцькувана бляхами, коштовним камінням – люлька, ніби якийсь символ єдності була на видному місці у курені. Козаки її величали: «Обчиська люлька».

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика