Чер
01
2011

Хортиця в IX-XIV століттях

Хортиця в IX-XIV століттяхЛісостепове Придніпров’я стало центром, на якому у IX столітті виникла Киівська Русь, до складу котрої увійшла і Хортиця. Біля острова та на його території перепліталися міграційні шляхи ще з IV століття до н. е. – доби «великого переселення народів». Тут існували основні переправи через Дніпро –« Крарійський перевіз, де переправлялись на Русь Херсоніти, а печеніги – в Херсон»,- як писав імператор Костянтин Багрянородний. Через південну частину Хортиці пролягав Протолчий брід, по Дніпру повз острів стелився шлях «із варяг у греки»…На Хортиці зупинялись каравани човнів із Києва, варязьких земель, Візантії, щоб відпочити після подолання порогів, здійснити торгівлю, запастись харчами…Бували тут і київські князі: Аскольд у 860 році із військом на шляху до Царгорода, Олег у 907 році, княгиня Ольга у 957 році. Син Ольги, князь Святослав, саме на Чорній скелі хортиці, повертаючись з походу на Візантію у 972 році загинув у битві з половецьким ханом Курею, якого, певно, візантійці підмовили напасти на князя.

Із подробиць про Хортицю, які залишив Костянтин Багрянородний стає зрозуміло, що й сам він бував там. Уперше в літературі імператор називає хортицю островом Святого Григорія. «Тут стоит огромный дуб. Они 9русы) приносят в жертву живых птиц. Также втыкают кругом стрелы, а другие кладут куски хлеба и мяса, что у кого есть и тут же бросают жребий, убивать ли птицу и есть или же оставлять». Так на Хортиці умилостивлювали своїх богів, щоб ті були до них прихильніші і допомагали долати труднощі, наприклад, при подоланні порогів.

Незадовго до прийняття християнства (988 р.)на Русі острів Святого Григорія стали йменувати Хортиця. Я. П. Новицький писав: « Можно допустить, что название острова дано по имени древнеславянского бога Хорса…, которого славяне умилостивляли жертвоприношениями при походах. Отсюда Хорс-ица, то есть место, посвященное Хорсу». Взагалі топонім «Хортиця» викликає сьогодні чимало припущень щодо свого походження. В. О. Хитрук із Києва про це пише так: « Його назва може бути від хортиці – гончої суки, хорта – вовка фольклорних джерел, від Хорса, від грецького «хортос» – луки, «природне укріплення», від ірано-перського Нго сео-сонце, від тюркського «орт», «орта» – «середній».

У 1103 році після Долобського з’їзду Хортиця стає центром, куди з військом прибув переяславський князь Святополк Ізяславович й інші князі. Тоді Святополк на Сутені ( річка Молочна), одержав перемогу над половцями. У 1190 році чорні клобуки умовили князя Ростислава Рюриковича разом здійснити похід на половецькі землі. Для Ростислава, як і Святополка Ізяславовича, Хортиця знов стає місцем, де він збирається з дружиною. В той рік острів вже згадувався під іменем Хортицький.

Незважаючи на віддаленість, хортиця перебуває у тісному зв’язку з Києвом. У південній частині острова виникає слов’янське поселення Протовче ( II століття ), один із адміністративно-культурних центрів тодішньої України-Русі. У Протовчому лагодили човни, запасались одягом, військовими припасами. Саме тут містився сторожовий пост слов’ян. У північній частині острова, у верхів’ї балки Чавунної, було ще одне слов’янське поселення XI – XIII століть із характерними для Київської Русі землянками.

Часи йшли і Хортиця знову стає центром збору військ Київської держави та її тогочасних союзників, полків половців. У  травні 1223 року ( тоді Хортиця дістала назву Варязький острів) приймала князів Мстиславовичів перед походом до річки Калки на битву з монголо-татарами. 31 травня битва закінчилася поразкою для слов’ян і половців.

Не бажаючи підкорятись ординцям, українці масово залишають південні райони України, переселяючись в її північні межі. Хортиця, колишня Крарійська переправа ( тепер по-тюркськи Кічкаська ) і Надпоріжжя довгий час були свідками того, як кінні загони орди нишпорили у пошуках здобичі.

1240 рік – останній рік існування колись могутньої Київської держави. У 1320 році війська литовського князя Гедеміна й українські воїни на річці Ірпінь розбивають монголо-татар і виганяють їх із України. Із часом на острів після монголо-татарського лихоліття повертається слов’янська людність ( є підстави вважати, що у часи золотоординського іга поселення Протовче продовжувало існувати). Отак Хортиця на деякий період опинилася під юрисдикцією Литви. Українці тоді не відчували на собі тиску з боку литовців, навпаки – ті переймали українську мову і звичаї. За польського короля Казимира Великого (1320-1370 рр.) в Україну вдерлися польські феодали. З часом діставшись Хортиці, вони ставили біля неї свої залоги.

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика