Тра
14
2011

Козацькі фразеологізми

«Хоч не смачне…» Запорожці через обмаль чи відсутність потрібних компонентів для добавки їх у їжу не журились. Скажімо, коли тетерю не було можливості розводити молоком, чи чимось жирним, окрім води, казали: «Хоч не смачне та багато»
«Попавсь у пекло…» На Дніпрі гуркотіло 9 порогів. Поріг «Ненаситець» по-козацькому ще називали Пекло. Про нього казали козаки: «Попавсь у Пекло, буде тобі холодно і тепло»
«Умів шарпати…» Кожен козак мав своє уявлення про життя і смерть. Запорожець уявляв війну середовищем, де він бажав умерти як лицар за свою землю у вихорі бою. Про такого козака казали: « Умів шарпати, умів і вмерти не скиглячи».
«Не затоптати…» Захоплення москалями Січі стало великою несподіванкою для козаків. Вони не могли собі уявити як це так, їхнє гніздо заповнено москалями. Тому відзначаючи навіть московітську перевагу перед ними в чисельності, хотіли дати нахабам відсіч, щоб «не затоптати в болото козацької слави».
«Копійку на карнавку…» На Січі козаки жили в куренях та у зимівниках. На території останніх були хати й бурдюги, в яких переважно мешкали люди піддані Січі. Курінь на Січі міг вмістити зразу 600 і більше чоловік. Зимівник значно менше, так само і бурдюг. Але звичаї там були однакові.
Обід в січовому курені. На почесному місці під образами сидить курінний отаман. Кухарі подають страви, серед яких є й риба. Риб’ячу голову кладуть перед отаманом, такий звичай, бо й отаман голова куреня.
Ось курінний встає із-за столу,значить, обід скінчено. Піднявшись, отаман кладе карнавку (одну копійку) на стіл, присутні роблять те ж саме. Якщо в кого з козаків є бажання дати більше- дає. І отаман, і запорожці, вклонившись Богам (святим образам), подякувавши кухарям за обід розходяться із куреня по Січі. У пустому курені кухар збирає карнавочні гроші до купи. Потім мандрує на базар, щоб закупити харчі для козаків.
«Вдивитися можна…» Мова піде про борщ, але не звичайний, а той, що варили ,коли для нього кухар не мав достатньої кількості продуктів. За це такий борщ козаки називали «холостим», у нього «вдивитися можна: сірівець та вода»,- казали вони.
«Паливода» Десь, наприклад, біля річки чи в розлогій балці, заповненій духмяним степовим повітрям, зупинилися козаки на відпочинок. Ось уже хтось із них пішов до річки по воду- заходилися варити кашу на вечерю. Палає вогнище, яскраве полум’я відблискує у воді, здається, ніби вона горить…Зразу ж багата й жива уява козаків зосереджується на цьому явищі й вони дають «кличку» своєму побратимові, називають його «Паливода»- той, що «палить» воду.

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика