Тра
19
2011

Козацькі вислови, частина 3

«Хоч з корита, та досита» Ганебною акцією руйнування Січі керувала людина, для якої головним було виконати монаршу волю- генерал Петро Текелій. Народився він 1720 року в місті Араде, що в Мордавії. Цей іноземець, як відомо з літературних джерел, через сімейні чвари покинув Батьківщину і 1748 року переїхав до Росії. Там він вступив на військову службу в чину ротмістра Сербського гусарського полку. Відомо, що сміливістю Текелій не відзначався, втім по щаблях військових рангів добрався до чину генерал-аншефа.

Коли російські війська зайняли Січ, Текелій прибув до кошового отамана Петра Івановича Калнишевського. Отаман, за звичаєм, запросив генерала до себе на обід, в якому взяла участь і запорозька старшина. На стіл кухарі подавали різноманітні страви в дерев’яних коритцях. Текелію сподобалася козацька іжа:

З’їв Текелій обід бурлацький

Та все смакував,

А після «по-козацьки»

Вином-медом запивав.

Та генерал зніяковів: як це так, що таку смачну страву їдять із дерев’яних корит? Не знав чужинець, що то теж був козацький звичай.

Кошовому Текелій вирішив подарувати дві гарні тарелі. Але в цей час піднявся курінний отаман Канівського куреня Роман Строць та й каже : « Ваше Превосходительство, ми їмо хоч із корита, та досита, а хоч з блюда – та до худа». Текелій, мабуть, і не второпав козацького гумору. Він хоч і звик їсти з тарілок, та все ж був надто худий.

«Люльку залиш у сінях» Переважна більшість козаків курили люльки, та так, що тютюновий дим хмарою зависав десь над Музичною балкою острова Хортиця чи в іншому місці, де запорожці на дозвіллі сиділи, слухаючи бандуристів чи просто відпочивали, кепкуючи один з одного. Але в цих запеклих курильщиків був звичай- не заходити з люлькою в курінь чи до хати, «бо в хаті Боги(ікони)»,- казали вони.

«Де ступить» На бідному козакові-нетязі часто метлялося драння. Замість опанчини- якась рогозина. Пояс на козаку зі скручених батогів в’ялого хмелю А чоботи такі, що з них пальці «каші просять». Про такого молодця казали: «Де ступить- босою ногою слід пише».

«Пане Вишневецький» До початку битви у козаків було в звичаї виходити перед ворожим військом на герць. Декілька найдотепніших запорожців-відчайдух виступали з козацьких рядів на нічийну смугу перед неприятелем. Розпочинали з нього глузувати, посилаючи в його бік образливі вислови. Робилось це для того, щоб більше розізлити ворогів. І дійсно, ворожі бійці скаженіли, деякі втрачали самовладання, здоровий глузд і кидалися на сміливців, що тільки веселило козаків. Наприклад, під час облоги Збаража( 1649 р.) з козацьких лав на адресу головнокомандуючого шляхетськими військами Яреми Вишневецького, який мав поранену ногу, лунало: «Пане Вишневецький, анумо зведи танчик по-німецьки».

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика