Бер
19
2011

Останній кошовий отаман

Останній кошовий отаман10 червня 1774 року в селищі Кючук-Кайнарджі  Росія підписала мирну угоду з Туреччиною. На цьому закінчилась шестирічна війна, яку розпочала Туреччина. В цій війні брало активну участь Військо Запорізьке Низове. Коли ж війна скінчилась, козацтво знов стало непотрібним, тому було вирішено його ліквідувати. Та російські генерали знали, що козаки вчинять опір і тому вирішили напасти зненацька. І сили для цієї підступної армії зібрали чималі: 10 регулярних піхотних і 8 кінних полків, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів та інші підрозділи. На поготові стояв і резервний корпус, що був на Дніпрі…4 червня  1775 року сильний авангард військ генерала Текелія раптово захопив козацькі укріплення, а регулярні полки оточили Січ.

Ніхто із запорожців не чекав подібного віроломства. Їм не вірилось, що «пані сенатори»,  котрі під час боїв захоплювалися мужністю січовиків, сипали нагородами, здатні на таке злодійство. Коли пройшла перша мить розгубленості, козаки готові були кинутися на прорив, дати рішучу відсіч. Вони з нетерпінням чекали наказу кошового отамана та старшин. Та Калнишевський був поміркованим розумним чоловіком, який не лише над усе ставив інтереси братів-козаків, цінував їхнє  життя, але й враховував всі обставини. Він бачив, що кількісна перевага на боці царських військ, у них краща зброя і битва закінчиться повною поразкою, фізичним винищенням козаків.

Калнишевського підтримали полковники, духовенство на чолі з архімандритом Володимиром, котрі не бажали битися з одновірцями. Вони пішли по сотнях у умовляли козаків підкоритись царській волі. Безумовно, немало важило те, що козацька верхівка боялась втратити свої привілеї, на які царизм ніколи не скупився.

Наступного дня січовики склали зброю. Та не всі запорожці скорилися. Понад 5 тисяч, притупивши пильність царських посіпак, подалися за Дунай, де утворили Задунайську Січ( яка проіснувала до 1828 року).

Яка ж доля козаків, які здалися на милість «клятій бабі Катерині»? Декому довелося вступити в пікінерські полки, а більшість була записана в поселенці казенних і військових слобод, де про колишню свободу можна було лише мріяти.

Відгомоніла, притихла в царському ярмі Україна. Але ніхто не знав про долю Калнишевського, який користувався загальною повагою козаків і 10 років(а таке рідко траплялося на Січі), був кошовим отаманом. А його таємно вислали в Соловецький монастир. Покарали за те, що не відмовився від козацького звання, пішов проти волі цариці, яка обіцяла йому маєтки та золоті гори.

Десятки літ про Калнишевського ходили перекази, кобзарі складали пісні. А випробування на долю Калнишевського випали тяжкі же замолоду. Він багато літ простим козаком числився в списках Кущевського куреня і брав участь в багатьох битвах та походах. Пізно прийшло до нього визнання заслуг перед козацтвом: кошовим отаманом його обрали у віці 75 років.

Йшли роки, та не згасав народний поголос про Калнишевського. На слід отамана навесні 1887 року натрапив Д. І. Яворницький. Він поїхав на Соловки, де замордували останнього кошового Запорізької Січі. Утримували тут несхитного кошового у жахливих умовах. У  склеп під Прядильною вежею, складеною з дикого каміння ніколи не проникало сонячне проміння, тут завжди панував промозглий морок. В’язень був скований залізними ланцюгами, спав сидячи, бо лягти не давала залізна клітина. Вільною залишилась лише права рука. В камері-ямі чверть століття провів кошовий отаман.

У 1801 році Петра Івановича Калнишевського було звільнено. Але надто пізно одержав мученик волю. Прожив довге життя, 112 років, помер на Соловках в монастирі.

Один коментар »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика