Лип
10
2011

Прощання козака зі світом

Прощання козака зі світом«Прощання козака зі світом». Іноді траплялося, що старий самотній козак залишав січ. І ніхто не знав, куди він подівся. А йшов він у лісову гущавину, будував собі хатину або селився десь у балочці біля степової річки й там доживав життя. Після зруйнування Січі царськими військами 5 червня 1775 року на Кічкасі довгий час стояла одинока хатинка, в якій жив старий козак. У таких запорожців на віку не було дітей, жінки, сестри, а замість них «шабля-сестриця», яку козаки називали «ненькою-рідненькою». Траплялось, у хатині знаходили мертвого козака, а поруч із ним «неньку-рідненьку». Коли ховали небіжчика за звичаєм промовляли: « А нумо, товариші, поставимо пляшку горілки у головах, бо покійничок-таки любив її». Іноді на місці поховання насипали високу козацьку могилу. Іноді козака, який вирішив покинути Січ за віком і податися в монастир проводжали на виду всього товариства, весело і з піснями. Той, що збирався до монастиря святково одягався, кишені набивав грішми, на які пригощав усе товариство. Веселою юрбою, з танцями, козаки вели товариша до монастиря, пригощаючи всіх вином по дорозі. Приходили до монастиря. Козак ішов за ворота, знімав козацьке вбрання, одягав лахміття скитника і…закінчувалось його славне козацьке життя. Якщо йШли з Січі у такий спосіб, це називалось «Прощання козака із світом».

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика