Вер
01
2011

Жахи Запорізького краю

ЗапорожьеГолод… Він у наш край навідувався часто і не сам. 1770 рік – неврожай, голод, сарана; 1780-й – засуха; 1781 – засуха і сарана; 1788 – недорід у раї, а це – зову голод; 1794, 1798 – 1799 – засуха, сарана, чума…Звичайно, були і врожайні літа: 1850 – 1852, але вони не могли покрити збитки, нанесені неврожайними, голодними роками. Роздольними були наші степи в давні часи, простір для буревію неабиякий. В холодну снігову зиму 1771 року на опалення житла було вирубано багато дубових лісів і навіть фруктових дерев. 1812 рік – знову снігу на рівні з дахами. Загибла худоба лежала на снігу, на шляхах знаходили задерев’янілі людські трупи. Народ прозвав зиму 1812 року лютою і «французькою», в той рік Наполеон прийшов у Росію. Від морозів 1813 року в Запорізькому краї загинуло «13544 коней, 40330 голів великої рогатої худоби та 70 тисяч овець». Міста, села, слободи та хутори – все це лежало під товстим шаром снігу. Щоб вибратись надвір люди пролазили через пічні димоходи. Місяцями не було зв’язку між містами та селами. Люди не могли годувати худобу. Тоді вони почали здирати з дахів солому й нею годувати скот. Від такого «годування» не було ніякої користі, худоба гинула. З загиблих коней, волів здирали шкіру й нею закривали дірки на дахах, солому котрих з’їли ті самі коні та воли. Через те зиму 1825 року прозвали «драною». Навесні починались бурхливі повені. Страшною були води повіней в Подніпров’ї 1789, 1897, 1818 років. Нерідко відзначалась зміна в ландшафті. Там, де була суша, з’являлись озера, затоки…Повінь 1845 року залишилась в народній пам’яті як «велика вода». По Дніпру пливли дерев’яні колоди, хати, сараї, дахи. До острова Мала Хортиця з Надпорожнянських сіл прибились хати, водяні млини. Тоді в селі Вознесенівці, розповідають, в печах ловили сомів.Запоріжжя Стихійні явища часто супроводжувались епідеміями, які злим роком просувалися просторами Запоріжжя, Криму, Дону не жаліючи ні багатих ані бідних. Сторінки історії зберігають трагічну пам’ять про чуму – великий мор 14 століття. Морова виразка 1771 року стала причиною обезлюднення великолугівських і придніпровських сел. Чума 1774 року смертельною косою знову пройшла по запорізькій землі. Тоді в Олександрівську померло 470 чоловік. Серед них і будівельник Олександрівської фортеці – інженер-підполковник Андрій Панін. Як же люди боролись з чумою? В 1774 році на річці Кушугумці спорудили невеличкий завод для виготовлення вапна, яке йшло на потреби будівництва. Вапно застосовували і проти чуми. Будувались доми-карантини на південній околиці Олександрівська, на узбіччі шляху в Крим. Такий карантин був заснований у 1774 році за 3 кілометри від Олександрівської фортеці, на лівому березі Мокрої Московки. Військовими охоронялись поштові тракти по лівій і правій сторонах Дніпра, щоб по них не завезли чуму. Пости були також на острові Хортиця, на Великому Лузі, на землях поміщика Попова ( сучасний Василівський район ). Про ті роки нагадує назва слободи Карантинівка. В Олександрівській фортеці під час чуми 1787 року організували три госпіталі. Однак на наступний рік в них від чуми загинуло 449 чоловік. Ще через рік – 151. У боротьбі з чумою застосовували оцет – натирались ним, змочували одяг. У діло йшли сіль, квас, димове окурення. Не відставала від чуми й цинга. Люди чорніли, слабшали, у ротах з’являлась гнилість. Звідси і чорна хвороба, чорна смерть, як називали цингу люди. Є в сучасному Вільнянському районі село Новогупалівка. Перші переселенці із села Новогупалівка Катеринославської губернії оселилися тут у 1818 році. Село знаходилось в обіймах широкого степу який поріс ковилем у зріст людини. У балці Вербовій текла річка повна риби, яку ловили просто руками. І ось у цей чарівний куточок в 1849 році прийшла цинга. Новогупалівка того року – це 57 подвірїв, 550 жителів. Від цинги померло 200 селян, 24 садиби опустіли, заросли чортополохом, лишившись мешканців. І таких сіл на Україні були тисячі. Чума, холера, морова виразка, віспа спустошували цілі села, хутори. Не менше лиха приносила і сарана. У 1780 році хмари саран налетіли на місцевість, де розташовані сучасні села Комишуваха, Жеребець, Кірове ( Оріхівський район ). Хліб, трава на луках були повністю з;їдені ненажерливими комахами. Люди боялися сарани більше пожежі, бо за нею йшов голод…

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика