Сер
15
2011

Зимівчаки, гречкосії, сидні…

козаки«Знайшли ворота». Дуже сумно було запорожцям без Січі-матері. Міркували-гадали, як без неї жити. Тоді ж більш як 5 тисяч запорожців «знайшли ворота у Велику Порту»,- як вони казали самі. Тобто, подалися у Туреччину. Глянула на них своїми очима іронія долі – просили вони свого ворога, турецького султана, щоб той дозволив їм оселитись на його землях. Султан дозволив, бо добре знав, які відчайдушні рубаки в бою запорожці. Хотів він цим надалі скористатись. Так козаки з Січі над Дніпром опинились аж за Дунаєм в Добруджі ( зараз ця територія у складі Румунії ). Прийшли вони в рідний край через 53 весни, 1828 року з дозволу царя Миколи ІІ. Привів задунаївців останній кошовий отаман Йосип Михайлович Гладкий. Його останки знайшли вічний спочинок на кладовищі міста Запоріжжя, де він помер у 1866 році. На могильному хресті довгий час був напис, зроблений сином кошового Василем: «Генерал-майору, бувшому кошовим отаманом запорозьких козаків, Йосипу Михайловичу Гладкому». Після реконструкції могили читаємо: «Могила останнього кошового отамана запорозьких козаків Йосипа Михайловича Гладкого, під проводом якого козаки, що жили за Дунаєм, здійснили в 1828 році своє давнє прагнення – повернутись на Батьківщину та подали значну допомогу російському війську у війні 1828-1829 рр. з Туреччиною. Помер в м. Олександрівську (Запоріжжя) 10 липня 1866 року».
«Зимівчаки, гречкосії, сидні…» На постійне мешкання в зимівниках ( хуторах ), поселялись ті запорожці, які з тієї чи іншої обставини ставали абітованими – звільненими з козацької служби. Козаки з Січі на тих , хто залишав військовий стрій дивились звисока. А на запорожців, котрі жили з жінками – тим більше. Яких тільки прізвиськ не давали козаки тим, хто проживав за межами Січі в зимівниках! Козаками-зимівчаками звали їх. Їм тепер не шаблями орудувати, а сіяти гречку. Від цього їх дражнили «гречкосіями», а за постійне перебування по хуторах чи селах – «сиднями». Та дарма. І ці запорожці, що жили по зимівниках, хуторах, селах чи ще де шанували козацькі звичаї. Як відомо, один із звичаїв вимагав, щоб у зимівнику не було жінок, їх і не водилось там. Більшість цих козаків жили одиноко. В останні часи існування запорозької Січі почали заводити жінок. Жонатих козаків запорожці ще звали «гніздюки».

Немає коментарів »

RSS стрічка коментарів

Прокоментувати

Внесена до міфів стародавнього людства,історії,переказів,пісень українського народу,незабутня,як почута в дитинстві бабусина казка-отака вона-Хортиця,головний острів Дніпра!.

Яндекс.Метрика